Материал из Wikilivres.ru
Перейти к навигацииПерейти к поиску
© Адела Василой:
Лепестки старинного романса
Печаль чужую клавесин плескал,
И плакал ... И горели свечи квёло,
Старик певец цедил, как пеликан,
Мелодию сквозь сморщенное горло.
Певец был стар, он плакал не о нас —
Иных акустик голоса и звуки,
Под люстры возносили тот романс,
Слов лепестки роняя в странной муке...
На головы, что, словно соловьи,
Гнездо забот всё вьют, из тусклых буден,
Упал романс о молодой любви,
Которую вовек он не забудет.
Преподносил вокал свой, как бокал,
И галстук-бабочка готов был взвиться...
Красавицы к нему, назло годам,
Дорожкой лунной шли, как лебедицы.
И смолкла музыка. И был антракт.
И все мужчины говорили прозой.
А женщины молчали. Всё не так —
Их окатило скукою морозной.
Старик певец, без грима и гримас,
Пел свой романс старинными словами...
О, пойте, пойте женщинам романс!
Они быть некрасивыми устали.
| 04.03.2011
|
© Ліна Костенко:
Пелюстки старовинного романсу [1]
Той клавесин і плакав, і плескав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.
Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.
На голови, де, наче солов’ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.
Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.
А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.
Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.
|
|
© Adela Vasiloi (Перевод на румынский):
Petalele romanței vechi
Plângea un clavesin străinul dor,
În umbrele de lumînări, sinistre,
Bătrânul cântăreț cânta de zor,
Prin gușă strecurând romanțe triste.
Nu pentru noi cânta acel bătrân,
Cu vocea-i de-o acustică stelară,
Și flori cu iz nepământesc, divin,
Pluteau spre lustre în această seară.
Pe capetele doldora de griji
Cădeau petale de amor și jale
În cuiburi de rutină — sumbre, gri...
Iar el cânta iubirii osanale.
Vocalu-și oferea, ca pe-un pocal,
Și papionul său voia să zboare...
Frumoasele, ca duse de un val,
Pluteau spre el pe cărărui bizare.
Și muzica s-a stins încet... Antract.
Bărbații discutau ceva în proză.
Femeile s-au plictisit și tac,
Ca smulse dintr-o existență roză.
Bătrînul a cântat, fără prestanțe,
Cuvinte vechi, din suflet izvorîte...
Cântați, cântați femeilor romanțe,
Căci nu mai vor să fie neiubite.
| 16.08.2016
© Адела Василой
Примечания
|
